Тема уроку. В.Г. Короленко «Сліпий музикант». Пошук головним героєм (Петром Попельським) свого місця у світі.
Мета уроку: ознайомити учнів із життям і творчістю В.Г. Короленка, з його сприйняттям України, з повістю «Сліпий музикант», показати духовне становлення обділеної долею людини; розвивати уміння аналізувати і систематизувати інформацію, вміння виразно читати, висловлювати свої думки; вдосконалювати навички роботи над художнім текстом; допомогти усвідомити житейську мудрість повісті, виховувати милосердя, терпимість, наполегливість у досягненні мети, почуття любові до рідної землі, гордості за неї.
Обладнання: комп’ютер, презентації «Життя і творчість В.Г. Короленка», «Люди з обмеженими можливостями в сучасному світі», виставка відомих творів письменника, текст повісті В.Короленка «Сліпий музикант», ілюстрації до твору, музичний супровід.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань та формування вмінь і навичок.
Короленко улюблений сьогодні.
Люди майбутнього любитимуть його ще більше
Олесь Гончар
Кожен – коваль своєї долі.
Аппій
Загальний закон життя є прагнення до
щастя і все більш широке його здійснення. В.Г.Короленко
Людина створена для щастя, як птах для польоту
В.Г. Короленко
Хід уроку
І. Організаційний момент.
Психологічний настрій учнів на урок.
Вступне слово вчителя.
Звучить мелодія сопілки.
Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є
найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне,
й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості. Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів.
Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як
вона зуміє розпорядитися цим даром - залежить від неї самої.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.
Учитель: У кожної людини свій шлях, своє уявлення про щастя, ми самі будуємо своє життя. Перед вами відкриті двері в майбутнє. І кожен хоче бути щасливим, знайти сенс у житті.
- Як краще прожити життя? ( відповіді учнів)
Безумовно, кожен вирішує сам, чого він хоче від життя, але кілька простих правил, які ми сформулюємо з нашої бесіди, допоможуть вам значно поліпшити її (життя) якість.
- Завжди краще використовувати слушну нагоду, ніж проявляти нерішучість. Навіть якщо ви отримаєте негативний результат, у вас не залишиться жалю, і страждання пройдуть, адже ви хоча б спробували!
- Не залежати від думки оточуючих з приводу того, як вам будувати своє життя як глобально, так і в її окремих аспектах. Прислухатися можна, але довіряти прийняття остаточного рішення можна тільки собі.
- Не боятися змінювати щось у своєму житті. Звичний і спокійний уклад гарний тільки тоді, коли він вас повністю влаштовує. Якщо ж щось йде не так, відкрийте себе для змін. Якщо хочете, все вийде.
- Запишіть слово щастя і підберіть асоціативний ряд до цього слова, використовуючи синоніми.
- Що таке щастя?
Щастя - стан повного задоволення життям, відчуття радості, зовнішній вияв такого стану; те, що викликає такий стан, приносить радість.
Саме на такі роздуми спонукає повість «Сліпий музикант» В.Г.Короленка. Письменник Короленко своєю творчістю, своєю громадською безкорисливою діяльністю допомагав людям не опускати руки, долати несправедливість, підтримував їх в прагненні до щастя.
ІІІ. Оголошення теми та завдань уроку. Тема уроку та епіграфи заздалегідь написані вчителем на дошці. Учні записують їх у своїх зошитах.
- Як ви розумієте епіграфи до уроку?
ІV. Засвоєння нових знань:
Короткі відомості про життєвий і творчий шлях письменника (використовується мультимедійна презентація та випереджувальне домашнє завдання )
Володи́мир Галактіо́нович Короле́нко (*15 (27) липня 1853, Житомир — † 25 грудня 1921) — російський та український письменник, журналіст, публіцист і громадський діяч.
Походження і дитинство
Народився уЖитомирі в сім'ї повітового судді. Батько письменника, Галактіон Панасович Короленко, вирізнявся в середовищі провінційного чиновництва різнобічністю культурних запитів та непідкупною чесністю, що робило його для навколишніх чудакуватою та навіть небезпечною людиною. Коли батько п'ятнадцятилітнього Володимира помер, він залишив сім'ю у скрутному фінансовому становищі, вдові судді довелось застосувати героїчні зусилля що би син мав можливість закінчити освіту[1]
На Житомирщині минули його дитячі та юнацькі роки. Разом із мудрістю народних пісень, казоксвідомість хлопчика вбирала в себе і суворі враження довколишньої дійсності. Дитинство майбутнього письменника було багатобарвним. По суті воно й визначило подальшу долю сина суворого і непідкупного судді Галактіона Панасовича Короленка. Згодом Володю Короленка дуже приваблювали музика імистецтво, історія, філософія, але ніщо не захоплювало його так, як література. Він був просто вражений, відкривши для себе твори Олександра Островського, Миколи Некрасова, Івана Тургенєва.
Навчання
Вчився Короленко в житомирській гімназії, після переведення батька в Рівне — в Рівненській гімназії.
По закінченні Рівненській гімназії Короленко вступив до Петербурзького технологічного інституту (1871), але через матеріальні нестатки мусив залишити навчання. Йде працювати коректором та намагається знайти собі роботу у видавництві географічних карт. 1874 року він перейшов до Петровської хліборобської та лісової академії у Москві (сьогодні Тімірязєвська академія). Його вчителем був видатний російський вчений Клемент Тімірязєв. Під прізвищем Ізборського К.Тімірязєв виведений в повісті рос. «С двух сторон», а також присвячені сторінки в рос. «История моего современника». Багато років по навчанню Короленко пише Тімірязєву про навчання в академії[1]:
Початок літературної діяльності
Початком літературної діяльності В. Г. Короленка вважається 1879 р., коли на сторінках петербурзького журналу «Слово» з'явились «Епізоди з життя шукача». Наступні твори вийшли друком лише через шість років. Володимиру Галактіоновичу було дозволено оселитися у Нижньому Новгороді. Співчуттям до знедолених і покривджених сповнені його роздуми. Пронизливий вітер свободи пробуджує соціальну свідомість героїв оповідань «Яшко», «Убивець», «Сон Макара», «Соколинець» та ін. На папір лягають рядки про наболіле, пережите й вистраждане.
«Епоха Короленка»
Нижегородське десятиліття (1885–1895) — час найактивнішої літературної та громадської діяльності письменника — справедливо назване сучасниками «епохою Короленка». У 1886 р. вийшла його перша книга «Нариси та оповідання», яка дістала захоплений відгукА. Чехова. Справжнім тріумфом став наступний твір — повість «Сліпий музикант» (1886). У ньому В.Короленко з великим знанням людської психології, по-філософськи підходить до розв'язання вічної проблеми людини і суспільства. Простежуючи долю сліпонародженого хлопчика, він підводить читача до думки про те, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту й гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною часточкою народу, подолавши почуття егоїзму. Варто згадати оповідання цього періоду: «Ліс шумить» (1886), «На затемненні» (1882–1892), «Річка виграє», «Ат-Даван» (1892), «Парадокс» (1894), «Марусина заїмка» (1899 — 2-га ред. 1903). У них читач зустрівся зі зрілим майстром, самобутнім художником, про талант якого вже заговорила вся Росія.
Громадська діяльність
Упродовж 1896–1900 рр. родина Короленків мешкала в Петербурзі. Володимир Галактіонович працював редактором журналу «Русское богатство». Його публіцистична діяльність набула такого розмаху, що з письменником мусив рахуватися царський уряд. Виступи В. Короленка в пресі стали значним явищем у суспільному житті й одночасно яскравими віхами його творчої біографії. Саме він і Л.Толстой привернули увагу громадськості до голодомору 1891–1892 рр. (цикл нарисів «У голодний рік»). Володимир Галактіонович виступив на захист цілого народу (вотяків) від огульного й наклепницького звинувачення у вбивстві людини (під час ритуалу), опублікувавши серію статей під рубрикою «Мултанська справа». Його викривальна промова в суді приголомшила всіх. Після чотирьох років бюрократичної тяганини несправедливий вирок було скасовано.
Подорожі
У 90-х роках XIX ст. письменник багато подорожує. Він відвідує Крим, Поволжя, Кавказ, Південний Урал. Закономірним наслідком мандрівок завжди ставали художні твори. Значне місце у творчості В.Короленка займає повість «Без язика» (1895), написана під враженням поїздки до Америки. У ній оповідається про гіркі поневіряння українського селянина Матвія Лозинського, який у пошуках кращої долі потрапляє на чужину, але не знаходить щастя і там. Усі герої творів В.Короленка заслуговують на краще життя. І в прийдешність його письменник свято вірив і попри всілякі труднощі закликав боротися за нього.
Де б не жив Володимир Галактіонович, він завжди хотів повернутися в Україну. Він любив Україну за дивовижну красу її природи, любив український народ за його працьовитість, співучість, нездоланну жагу до волі. Володимир Галактіонович палко захищав від переслідувань царських властей українську культуру й мову, всіляко підтримував прогресивних українських письменників. Міцна дружба була між ним та Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика», повісті «Сліпий музикант» та ін.
Обкраденою, пригнобленою й безправною, але нескореною — такою побачив він Україну, коли повернувся до неї 1900 р. Понад двадцять років письменник мешкав у Полтаві. Як принциповий прибічник українських селян, він брав участь в організації їх захисту під час судових процесів на Харківщині й Полтавщині, влаштованих у зв'язку з так званими аграрними заворушеннями в Україні. 1905 року було завершене будівництво дачного будинка уХатках Миргородського повіту, поблизу Великих Сорочинців, де В. Короленко отримував пошту. 1906 р. ознаменувався небезпечною для В. Короленка боротьбою в пресі з радником Філоновим — керівником каральної експедиції в містечку Великі Сорочинці та в інших населених пунктах Миргородського повіту. Прямолінійні різкі відповіді письменника на всі інсинуації чорносотенної преси дали цикл нарисів, відомих під назвою «Сорочинська трагедія».
Не послабив В. Короленко своєї літературної й громадської діяльності й у роки реакції. У 1910 р. була опублікована його стаття «Побутове явище», яку негайно заборонила влада. Л. Толстой, зокрема, писав: «Її треба передрукувати й розповсюджувати в мільйонах екземплярів. Ніякі думські промови, трактати, ніякі драми, роками не зроблять одної тисячної того благородного впливу, який зробила ця стаття».1 Матеріалом для неї послугували реальні факти «урядової оргії», страт, розстрілів і поліцейських знущань після поразки Першої російської революції.
У 1913 р. Володимир Галактіонович брав участь у київському процесі по звинуваченню громадянина Бейліса. Він опублікував півтора десятка статей проти чорносотенної брехні на єврейський народ, внаслідок чого Бейліса виправдали. Багато випадків, коли В.Короленко виступав у справах «інородців», характеризують його як видатного гуманіста свого часу.
Короленко і більшовики
Як відомо, В. Короленко негативно сприйняв жовтневий переворот 1917 р. Він відкрито засуджував засоби, що їх використовували більшовики для побудови соціалізму. Великий громадянський резонанс мали його клопотання на захист вітчизняних діячів культури. Позиція та настрої Володимира Галактіоновича того часу відбилися в мужніх і чесних «Листах до Луначарського» (1920, опубл. 1922 р.) та «Листах з Полтави» (1921). У них — гнівний протест проти «найбільшого озвіріння» нової доби й розстрілів; бажання великого правдошукача запобігти можливим помилкам. В.Короленко висловлювався проти будь-якого терору: як білого, так і червоного. «Ні, не вихваляти треба терор, а застерігати від нього, звідки б він не виходив, — писав він у 1919 р. І благо тій стороні, яка першою зуміє відокремитись від кривавого туману й першою згадає, що мужність у відкритім бою може йти поряд із людяністю й великодушністю до переможеного… Історія нас розсудить…».
Тривалий час (1906–1921) письменник працював над автобіографічною повістю «Історія мого сучасника». Він задумав цей твір як широке художнє узагальнення всього, що пережив і здійснив. Повість-хроніка лишилася незакінченою. Автор помер, працюючи над четвертим томом свого найбільшого твору.
Увічнення пам'яті
Сучасники назвали Короленка «совістю Росії». Шанується його пам'ять в Україні, Росії. Ім'я Короленка надано Полтавському національному педагогічному університету, Глазовському державному педагогічному інституту (Удмуртія), Харківській державній науковій бібліотеці, Чернігівській обласній бібліотеці, школам у Полтаві, Житомирі, Нижньому Новгороді. 1928 року в Полтаві, 1973 року в Житомирі відкрито музеї Короленка. Також у Полтаві є Народний дім імені Володимира Короленка.
1990 року Спілка письменників України встановила літературну премію імені Короленка за найкращий твір, написаний російськомовними літераторами України.
Екранізовано повість «Сліпий музикант» (1960 рік, Київська кіностудія імені Олександра Довженка, режисер-постановник Т.Лукавневич).
За його повістю «В дурном обществе» створено фільм К.Муратової «Серед сірого каміння» (1983). Йому присвячено документальну стрічку «Пам'яті В. Г. Короленка» (1956).
· Портрет письменника при житті в подяку за літературну і громадську діяльність намалював відомий художник Ілля Рєпін.
· На могилі письменника в парку «Перемога» (Полтава) встановлено надгробок з портретом письменника.
· Обласна державна бібліотека міста Чернігів, обласна державна наукова бібліотека міста Рівне та міська бібліотека міста Маріуполь отримали назву «імені В. Г. Короленка» на честь письменника.
· 1973 року в Житомирі, в будинку, де народився В. Г. Короленко відкрито музей.
· 1946 року Полтавська школа № 10 отримала назву «імені Володимира Галактіоновича Короленка».
· На честь нього названо вулиці у таких населених пунктах: Бровари, Луганськ, Львів, Полтава,Черкаси, с. Червоному.
· 1996 року створений ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Короленкова дача»(Шишацький р-н, Полтавська обл.) На території заказника знаходиться двоповерховий дерев'яний будиночок, у якому у 1905–1919 рр. майже щоліта відпочивав і трудився Володимир Короленко.
· 2003 року Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив пам'ятну монету «Володимир Короленко».
Робота в парах. Створення сенканів про письменника:
Короленко
інтелігентний, співчутливий;
працює, розуміє, поважає.
Вчить боротися за своє щастя.
Гуманіст
А ще Володимир Короленко подарував нам зустрічі з незвичайними героями, які вміють любити, дружити, ділитися найдорожчим і давати життєві уроки своїм читачам. Один із них - Петро Попельський, головний герой повісті «Сліпий музикант».
Які асоціацї виникають у вас, коли ви чуєте слова «сліпий», «музикант»?
 (Сліпий – нещасний, безпомічний,бідний, самотній, вразливий, беззахисний, каліка, неповноцінна людина, що вимагає догляду і т. д …)
(Музикант - творча людина, талановита людина, що знайшла своє покликання і т. д.)
Отже, випливає, що сліпота і музика - речі несумісні, у випадку з історією нашого героя вони поєднані. Музикою займається людина з тонкою душею, відчуттям прекрасного; вона його не бачить, відчуває.
Історія створення
У повісті відображені спогади В. Короленка про матір (не випадково героїню звати Евеліна), перебування на Волині, Житомирщині, Рівненщині, відвідування Почаївської лаври та Саровського монастиря (на Тамбовщині). Хоча твір уперше з'явився в газеті «Русские ведомости» 1886 p.,письменник неодноразово повертався до нього, уводив нові епізоди й образи. Навіть у 1917 р. він переробляв деякі сторінки повісті й писав про це одному зі своїх друзів: «Моїм головним художнім завданням було не тільки відтворення психології сліпого, а й відображення загальнолюдської мрії за ідеалом, туги за повнотою людського існування».
Дія повісті відбувається на заході сучасної України й охоплює період приблизно з кінця 1860-х до початку 1880-х років. У той час деякі українські землі належали Польщі. Автор пише про місце подій: «Південно-Західний край» (це стосовно кордонів тодішньої царської Росії). Батько Петра Попельського був багатим поляком, сільським поміщиком, а мати, Ганна Михайлівна (уроджена Яценко), і дядько, Максим (брат матері), належали до малоросійського роду (тобто походили з Центральної України). Отже, у родині Попельських переплелися польська й українська лінії. Так було й в історії України.
За жанром «Сліпий музикант» — це повість, бо в ній невелике коло персонажів, зображених у родинному колі й на тлі прекрасної української природи. Цікаво, що сам В. Короленко в підзаголовку визначив жанр твору як «етюд», що в перекладі з французької означає «вивчення», «дослідження». У своїй повісті письменник досліджує становлення особистості з обмеженими фізичними можливостями — сліпого. У центрі твору поставлений образ Петра Попельського, який від народження не міг бачити. Його важкий шлях до відкриття світу є сюжетом твору. Це повість про духовне випробування особистості, яка має знайти саму себе, сенс свого існування серед людей.
Петро Попельський мав важку фізичну ваду – вроджену сліпоту, з якою мусив прожити все життя. Проте природа влаштувала живу істоту так, що якщо якась функція організму не спрацьовує, то її заміщує, компенсує розвиток іншої функції. В психології це називається компенсація дефекту.
Наприклад, якщо людина не чує, то у неї прекрасно розвивається зір, дотик. Якщо сліпа – слух, дотик, якщо розумові дефекти, людина може мати феноменальну пам'ять тощо.
Діти, ми знаємо, що у Петра не розвинувся зір, що ж він отримав натомість?
Учні: – слух.
Чи можна пояснити сліпому колір? Як це зробити?
Давайте разом поміркуємо:
Червоний – гарячий, пристрасний,
Блакитний, синій – спокій, ясність
Сірий – хвилювання
Зелений – тепло, змішане з вологою і прохолодою
Білий – емблема святості, чистоти
Чорний – печаль і смерть.
Мене завжди зворушували українські народні пісні: скільки в них буває туги та суму, скільки справжнього козацького завзяття! В українській пісні — душа нашого народу. Проте краси додає народним пісням і мелодійність української мови.
- Яка українська народна пісня згадується в повісті?
Прослуховування пісні «Ой, там на горі та женці жнуть».
Які картини зринають у вашій уяві?
На які роздуми налаштовує вас ця пісня?
Короткий переказ змісту повісті «Сліпий музикант» учнем за презентаційним матеріалом « Йому вклоняється у шані Україна».
- Боротися з життєвими негараздами доводиться кожній людині. Чому ж Короленко звертається до образу людини з фізичною вадою, до образу сліпого? (Напевно для того, щоб показати читачам, що коли сліпа людина може досягти мети, то і кожен з нас не повинен пасувати перед труднощами)
|