культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети й обставин спілкування.

Особливої значущості набуває робота, спрямована на формування культури українського мовлення, починаючи з початкової ланки загальноосвітньої школи, оскільки набуті в молодшому шкільному віці лінгвістичні знання та мовленнєві вміння стають підґрунтям комунікативної досконалості та нормативності мовлення.

Під культурою мовлення необхідно також розуміти сукупність таких якостей, які здійснюють вплив на адресата з врахуванням конкретної ситуації й у відповідності до поставленого завдання. До них належать :

• точність і правильність мовлення;
• логічність;
• чіткість (ясність) і зрозумілість;
• чистота мовлення;
• виразність;
• багатство і різноманітність мовлення.

Розвиток мовлення, формування комунікативної компетенції необхідні для вміння контролювати правильність і доцільність своїх висловлювань, а також для вільного володіння мовою. А це в свою чергу, допомагає особистісному розвитку учня.

Мовленнєва майстерність талановитого мовця може почати виявлятися уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому етапі опанування мови. Засвоюючи норми учень вчиться правильності мовлення, опановує елементи його стилістичної виразності, бо неграмотне мовлення не може бути стилістично виразним. Високий рівень культури мовлення досягається учнями при засвоєнні основних норм (орфоепічних, лексичних, граматичних) літературної мови.

Орфоепія – наука про правильну вимову – мала б посідати чільне місце в шкільній освіті. Навчання правильної вимови необхідне такою ж мірою, як і навчання орфографії і пунктуації, тобто писемної мови. Зауважимо, що – говорить людина більше, ніж пише. Уміння говорити правильно, „красиво” – це не тільки естетичний фактор у вербальному спілкуванні. Відхилення від орфоепічних норм перешкоджає чіткому взаєморозумінню, переключає увагу слухачів зі змісту на фонетичні особливості, тоді як звичайно фонетичний бік мовлення перебуває у сфері підсвідомості носіїв мови.

Відхилення від орфоепічних норм, які існують у певному мовному середовищі, відповідно впливають і на формування вимовних навичок. А тому ступінь взаємної відповідності між вимовними та орфоепічними навичками в кожному конкретному випадку залежить від характеру мовного оточення, носія мови.

Позитивні фактори навколишнього мовного середовища, зокрема, такі суспільні форми мовного впливу, як телебачення, радіо, кіно у дошкільному та молодшому шкільному віці відіграють хоча й важливу, але все ж не першорядну роль. Слухаючи передачі по радіо та дивлячись по телебаченню, переглядаючи телефільми, дитина передусім фіксує свою увагу на змісті почутого й побаченого, не затримуючи її на звуковій (формальній) стороні мовлення. Тому тільки відповідна орієнтація з боку дорослих – батьків, учителів – на правильне чи неправильне звучання певного слова чи звука може загострити її мовно-слухову увагу.

Прийшовши до школи, дитина повністю володіє сформованими вимовними навичками, які виявляються у вимовлянні окремих звуків (голосних та приголосних), їхніх сполучень, окремих граматичних форм, у способах наголошування слів. Сформовані у процесі неусвідомленого наслідування, вимовні навички дошкільників не завжди відображають орфоепічні норми даної мови. Метою орфоепічної роботи на уроках української мови в початкових класах є свідоме засвоєння учнями основних орфоепічних норм та практичне володіння ними в мовній практиці. Орфоепічні норми об’єднують правила вимови звуків, (голосних та приголосних), окремих звукосполучень та граматичних форм. У програмному матеріалі початкового курсу рідної мови закладено багато можливостей для засвоєння учнями орфоепічних норм. Найбільше таких можливостей виявляється у вивченні фонетики, орфографії та морфології, зокрема у розділах програми „Звуки і букви”, „Будова слова”.

Відхилення від орфоепічно правильної вимови, що трапляються в мовленні молодших школярів, найчастіше пояснюються такими причинами: 1) діалектним оточенням; 2) впливом спорідненої мови ([д ó ч к а], [й á б л о к о]); 3)орфографічним (побуквенним) читанням слів ([д з в’ і н ó к], [с е л ó], [д и′ в и т’ с’ а], замість [дз в’ і н ó к], [с е л ó], [д ú в и ц’: а]); 4) анатомо-фізіологічними вадами мовного апарату.

Отже, користуючись відповідними методичними прийомами, добираючи для цього систему різноманітних тренувальних вправ, вчитель має працювати не тільки над ознайомленням учнів з основними правилами літературної вимови, а й над подоланням окремих вимовних вад, які вже склалися в мовленні дітей у дошкільному віці.

Українська мова відзначається великим лексичним багатством. Боротьба за мовну культуру – це боротьба проти лексичних помилок у мовленні. Вони бувають тоді, коли мовець не розуміє значення слова, не вміє дібрати потрібне слово для того, щоб точно і виразно висловити думку. Звідси різні групи лексичних хиб у мовленні.

Для формування культури українського мовлення школярів важливе значення має лексичне багатство мови.

Збагачення словника учня – одне з головних завдань навчання мови, умова успішного розвитку мовлення і засвоєння знань та умінь з мови. На уроках української мови, читання й інших предметів реалізується складна система збагачення й активізації нових слів – як спеціальних так і загальновживаних. Ця система, зазвичай, називається словниковою роботою і розглядається як складова частина системи розвитку мовлення учнів. Цілеспрямованими матеріалами та завданнями з лексики насичені майже всі вправи з української мови: на синоніми, антоніми, омоніми, на вживання слів в окремих комунікативних ситуаціях. Лексична робота проводиться переважно практично. Культура мовлення формується багатством словника, досконалим володінням способами поєднання слів у речення, правильною вимовою.

Отже, основними ознаками культури мовлення є правильність, адекватність, точність, логічність, різноманітність (багатство), естетичність, чистота, доречність, виразність, образність.

Правильність мовлення – відповідність усталеним у літературній мові законам, правилам і нормам. Нормативність – дотримання правил усного і писемного мовлення: лексичних (значення слів, семантичні відтінки слів), граматичних (рід, число, відмінок), орфоепічних (правильна вимова).

Адекватність мовлення – це точність вираження думок, почуттів, ясність, зрозумілість мовлення.

Точність мовлення – це правильне вживання слів відповідно до їх усталених мовних значень.

Логічність мовлення – це поєднання мислення, мови і мовлення, це ступінь поєднання слів у реченні, за законами розумової діяльності. Це відповідність смислових зв’язків і відношень одиниць мови в мовленні зв’язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності.

Різноманітність (багатство) мовлення – це вираження однієї й тієї ж думки, одного того й того ж граматичного значення різними способами і засобами (М. Пентилюк).

Естетичність мовлення – це його естетична привабливість, вдале використання естетичних потенцій мови (тон, темп, звучність); наявність образних виразів, приказок, доречних фразеологічних зворотів, цитат; поєднання вербальних і невербальних (жести, міміка, рухи, поза) засобів спілкування.

Чистота мовлення – це відсутність у ньому не літературних елементів: у орфоепії – правильна літературно-нормативна вимова; у словнику – відсутність діалектизмів, слів-паразитів тощо; в інтонації – відсутність лайливих, лицемірних ноток, відповідність інтонації змістові та експресії висловлювання.

Доречність мовлення – це організація мовлення відповідно до ситуації спілкування та мети висловлювання. Поєднує в собі точність, логічність, виразність, чистоту.

Виразність мовлення (експресія) – комунікативна якість культурного мовлення, особливість його структури, яка впливає не лише на свідомість, але й на емоції читача чи слухача, підтримує його увагу та інтерес.

Образність мовлення – це його яскравість, метафоричність, оригінальність.

Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього вікового рівня тих, хто спілкується.

Розділ І. Навчання культури мовлення учнів на уроках рідної мови за допомогою мовленнєвих вправ

1.1 Мовленнєві вправи на формування орфоепічної та граматичної правильності

1. Прочитай і вивчи напам’ять скоромовку.

• Дзу – дзу-дзу! – дзвеніла пилка.
• Джу – джу – джу! – бриніла бджілка.

2. Прочитай вірш, правильно вимовляючи виділені слова. Подумай, якими словами можна перевірити ненаголошені голосні звуки [e], [и]. Підготуйся до самодиктанту.

Тече вода з-під явора

яром на долину.

Пишається над водою

червона калина.

Пишається калинонька

явір молодіє,

а кругом їх верболози

й лози зеленіють.

                               Т. Шевченко            

3. Прочитай. У вірші правильно вимовляй звуки [дж], [дз].

ДЖЕРЕЛЬЦЕ

Джерельце під вербою

виблискує водою.

Прийду до нього й до ладу

порозчищаю, обкладу.

Все дно камінням обмощу,

в пісок ні краплі не пущу.

І задзвенить, і заспіва

вода джерельна, мов жива.

                             Т. Коломієць

ШКОЛА

Бігають сміються діти,

та – лиш дзвоник задзвенить,

стане тихо, ніби в квіти

поховались бджоли вмить.

                                Д. Павличко

4. Позначте ряд звуків (у квадратних дужках), під час вимовляння яких струмінь видихуваного повітря не натрапляє ні на які перешкоди. Запишіть букви, якими можуть позначатися на письмі ці звуки.

5. Запишіть кілька слів зі звуками [т], [л׳] в різних позиціях слова.

6. Позначте (в квадратних дужках) тільки дзвінкі приголосні звуки, що чуються в словах: зошит, дуб, жабка, дзиґа, дзьоб, сито, діжка.

7. Запишіть тільки слова із дзвінкими приголосними в кінці: сад, ріг, ліс, лебідь, хлопець, шалаш, гараж, сніп, голуб.

8. Послухай загадки, вибери з них і запиши тільки слова з дзвінкими приголосними в кінці та в середині перед глухими.

Без рук, без ніг, а на дерево пнеться. (Хміль)

І не човен і не віз – їхати добре, аби вліз. (Сани)

Сидить бабка на грядках, вся в латках. (Капуста)

9. Спиши речення. На місці крапок постав пропущені букви. Прочитай виразно речення, особливу увагу звертаючи на вимову подовжених приголосних.

Вирує жит…я в озерці. (О. Копиленко.)

Вітер січе в облич…я. (Н.Забіла.)

Скоро в садах зал…ється піснею наш давній знайомий шпак. (В.Пархоменко.)

Змерзлим груд…ям скрізь і всюди вкрилось поле і шляхи. (Н.Забіла)

На узліс…і росла стара-стара сосна. (В. Литвиненко.)

У верховіт…і озивається зозуля. (В. Кава.)

Згори долинуло потужне гудін…я. (П. Попович).

10. Прочитай слова, вимовляючи звуки, позначені виділеними буквами, паризький, вужчий, близько, дужче, гризти, бряжчати, ріжте, будьте, будь-хто, тобто.

11. Від наведених слів за допомогою префіксів роз-, без- утвори нові слова. Як ти вимовляєш звуки, позначені буквою З ?

Писати, сипати, садити, крутити, церемонний, квітнути, хитати, класти, качати, трусити, корисливий, хмарний.

12. Прочитай слова вголос. Випиши їх у три стовпчики, що мають у вимові:

1) тільки тверді приголосні; 2) тільки м’які приголосні; 3) тверді й м’які приголосні.

Листя, неділя, завод, сіль, стіл, стільці, салют, сонце, сядь, хліб, малятко, зілля, підлога, старанний, кінці.

13. Вивчи вірш і запиши його по пам’яті. Підкресли слова, в яких звуків більше, ніж букв.

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

О. Олесь

14. Прочитай висловлювання про мову. Випиши слова, в яких букв більше, ніж звуків.

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування.

П. Мирний

 1.2  Мовленнєві вправи на засвоєння точності

1. Прочитайте подані словосполучення. Чи є відмінність у їх змісті? У чому вона виявляється?

Пройшов вулицю — пройшов через вулицю;

показувати книжку — показувати на книжку;

розповідати новини — розповідати про новини;

заплітати косу — заплітати в косу;

заховати зошити — заховати в зошити.

2. З’ясуйте, чи однакове значення словосполучень із різними прийменниками.

1. Покласти ... стіл (на, у, під, за).

2. Почепити ... вікном (над, за, під, перед).

3. Сховати ... шафі (на, у, під, за).

3. З’ясуйте, на що вказує прийменник на у наведених словосполученнях. Поясніть, у чому полягає багатозначність прийменників.

Покласти на стіл; вийти на люди; легко на душі; повернутися на світанку; багато зазнати на віку; на шаблях битися; вибачайте на цьому слові; зосередитись на чомусь.

4. Назви предмети, зображені на малюнках (ложка, діжка, гриб, дід, жолудь, ніж, дзьоб, гарбуз, лебідь, голуб тощо).

Склади речення зі словами – назвами зображених предметів.

5. Прочитай речення, поставте слова, що в дужках, у потрібній формі: У нашому парку росте багато (берези). На полиці стоять дві (книжок). Школа придбала сто пар нових (лижі).

6. Доповни речення потрібними за змістом словами: Дніпро широкий. А Збруч … . Від нашого села до Тернополя далеко, а до Гусятина … .

1.3 Мовленнєві вправи на оволодіння чистотою мовлення

1. Прочитайте слова. Правильно вимовляй подовжені звуки.

Складіть звукові моделі однієї пари слів (на вибір)

2. Випиши слова у два стовпчики:

У 1-й – ті, в яких буква я позначає один звук [a]

У 2-й – ті, в яких буква я позначає два звуки [йа]

Черешня, соняшник, Ялта, яйце, Ілля, одяг, якір, повітря, лілія, місяць, акація, пір’я, галявина, Яків.

3. Прочитай вірш. Які закони письма і вимови дієслів треба пам’ятати?

Закони письма і вимови вивчай.

Написано – щось, а ти с’а вимовляй:

Раненько прокидаєшся, водою обливаєшся,

В дорозі не спиняєшся, назад не озираєшся.

Так, друже мій, ніколи не спізнишся до школи.

Закони письма і вимови вивчай,

Написано – ться, а ти ц’а вимовляй:

Хто рано прокидається, зарядкою займається,

Роботи не боїться,

Той з двійками не знається,

Від трійок відцурається

І завжди добре вчиться.

4. Прочитайте виразно вірш.

ДУБ І КАЛИНА

Нахиляє дуб високий

серед пишної долини

віти дужі і високі

до червоної калини.

Зробіть звуко-буквенний аналіз виділених слів у такому порядку:

1. Вимов слово вголос.
2. Назви послідовно в ньому звуки і побудуй звукову модель.
3. Поділи слово на склади.
4. Визнач наголошений склад і познач наголос.
5. Запиши слово буквами.
6. Назви голосні звуки і букви, якими вони позначені.
7. Назви голосні звуки і букви, що їх позначають

5. Прочитайте слова. На місці букв я, ю, є ,ї після апострофа чітко вимовляйте по два звуки: [йа], [йу], [йе], [йі].

6. Прочитайте пари слів. Порівняйте вимову звуків, позначених буквою р.